Дитячі конкурси

Мої учні є активними учасниками інтерактивних конкурсів:

- інтерактивний конкурс "Колосок";

- інтерактивний конкурс "Кенгуру";

  

Відгук на сучасну дитячу прозу

Мене звати Юля Паук. Навчаюсь у 4 класі. Дуже люблю читати.

Книги – це наші друзі. Вони нас розраджують, коли сумно, дають відповіді на різні запитання, навчають і виховують.

Недавно я прочитала книгу Марини Павленко «Домовичок повертається». Читаючи її, поринала в цікавий світ закартиння, казок, познайомилася з чарівною істотою – Домовичком.

Домовичок був другом мами Дарини, але коли вона подорослішала, то вже не могла чути й бачити його. Її донечки – Оля і Оксана – подружились з ним. Згодом вони разом потрапляли в різні історії : у країну Втікляндію, у казку «Дикі лебеді», познайомилися з абрикосячим сімейством, з Муркою – Попелюхою. Домовичок був їх нянею. Він навчив їх багато читати, а не витрачати часу на часокрада ( телевізор); малювати та потрапляти в казки і допомагати героям; заставляв прибирати свої речі та тримати їх в порядку; навчив робити добро. Навіть собі зробив Дерево добрих вчинків, щоб до свята Миколая на ньому було дуже багато листочків, які свідчили б про добрі справи. А ще домовичок говорив народними прислів’ями. Найбільше мені сподобались : “Мами й дочки з одного дерева листочки», «Добре роби – добре буде», «Звичка – друга натура», «Вогонь добрий  слуга і поганий господар», «Дерево пізнають по плодах, а людину, як мовиться, по її добрих ділах».

Часто маленький бородань говорить дуже влучно і цим характеризує людей і їхні вчинки. Ось, наприклад : «Який татко – таке й дитятко», «Гарна хвороба склероз – нічого не болить і щодня новини», «Наполоханий мішком – то й торби боїться».

Ця повість описує й реальні події : «Софіївку в Умані, життєву історію тітки Наталі та донечки Софії, двох Костиків, у яких мама виїхала за кордон (де у неї сім’я), а вони удвох “парубкують», життя дідуся – вчителя.

Книга збагатила мене народною мудрістю. Вона подарувала відчуття реальності в нереальному світі, дала можливість зрозуміти,. що дитинство – це найкращий період життя людини. Раджу всім прочитати цю повість, бо читається вона легко, невимушено. Мова проста, доступна, смішна та дотепна. Головний герой шепелявить, тому деякі слова кумедні : «жнудився», «шіль», «шобака», «шештра», «ліш», «жорі» і інші.

                                                                           Паук Юлія , 4 клас

                                                                 

Я, Оленка Сидор, навчаюся в 4 класі й дуже люблю читати. Книги – це наші друзі, які приносять утіху, допомагають вийти із складного становища, дають нам сили та натхнення.

         Нещодавно я прочитала книгу Ірени Роздобудько «Коли оживають ляльки». Мене дуже зацікавила назва, бо сама люблю ляльки і тому вирішила дізнатися відповідь на питання : чи дійсно ляльки  оживають?

         Книга складається з п’яти частин. Тому, читаючи “Винахідливі гноми», я дізналася про справжніх майстрів – маленьких, але винахідливих гномів, які за допомогою ножиць, кольорового паперу та пляшечки клею можуть наблизити та змінити пори року, запалити на небі зірки. А ще я зрозуміла : щоб мрії збувалися, треба багато працювати. Найсильніше враження викликав епізод, у якому люди прокинулися вранці й зраділи, бо навкруги побачили землю, укриту ніжно – зеленим листям. І від їх «усмішок розтанув і поплив до річки сніг».

         Пізніше я дізналася про мешканців скляної кульки : дитинча Букарбона, який  ніколи не стане хижаком; Пухиркового Ме, у якого є хвостики з кольоровими лампочками; Тіліл і Ліліт, які ніколи не розлучаться та по черзі думають тільки про гарне. Мені сподобалось те, що в оповіданні немає зла, завжди весело, спокійно. Можна облизувати  пальці скільки завгодно, бо кожен має свій смак : « великий – барбарисовий, вказівний – дюшес, середній – м’ятний, безіменний – лимонний, мізинець – абрикосовий. Якщо маєш такі солодкі пальчики, не захочеться й обідати !»

         Цікавою була розповідь про духів, які живуть у посуді. Вони розповідають нам про сучасне та минуле. Про княжі часи розповідали  Курамир та Кюми – Сарег – духи, які сиділи на двох княжих келихах і не помічали часу, міркували «про справи, яких уже давно ніхто не згадує...» Ця частина вчить нас не забувати минуле, пам’ятати нашу історію, а також не перейматися дріб’язковими справами, бо вони цього не варті ( «Коли ж погубився й він ( адже звичайний кухонний посуд має властивість швидко розбиватися) то замість нього купили новий ).»

         Історія «Коли оживають ляльки» дозволила мені побувати в країні, де ляльки, які ожили, навчили дівчинку Агнію, як потрібно поводитись з іграшками, навчили її бути сміливою і не залишати в біді друзів. Спочатку лялька – Мар’яна, лялька –Омеляна і лялька – Полуниця хотіли провчити свою господиню – маму Агнію , і перетворили її в пупсика. Підвели лаком вуста, намалювали червоне й зелене ластовиння, приліпили замість волосся шматочки вати, намастивши клеєм потилицю. Одягнули в повзунки й повели на бал до пана Під – Вана. Там доручили  Стрибунцеві бути кавалером панни Ельмінії ( ім’я дала Агнії лялька – Мар’яна). На балу сталася прикрість : була викрадена лялька – Омеляна ( Блакитна Королева) паном Між – Стіном. Як виявилося, він хотів , щоб Омеляна вийшла за нього заміж. Пупсик – Ельмінія, Стрибунець кинулись рятувати ляльку – Мар’яну, але їх посадили до в’язниці. Та сама лялька хотіла залишитись Королевою Між – Стінії, і Агнія її відпустила. Пізніше дозволила ляльці – Полуниці стати Королевою Під – Ванії . Лялька  - Мар’яна залишилась з дівчинкою Агнією, бо “ вже звикла до гострого гребінця...»

         Ця розповідь мене вразила. Я зрозуміла, чому потрібно берегти ляльки, не робити їм кривди.

         Усім дівчаткам рекомендую прочитати книжку. Ілюстрації мені допомогли уявити головних героїв. Книжка легко читається.

                                                                                     Сидор Оленка , 4 клас